У таборі панувала тиша. Тьмяне місячне світло пробивалося крізь щелинку входу. Я вже заплющів очі, коли почув шепіт Митька: Треба, мабуть, піти полякати дівчат. Навіщо? запитав Славко.—Тому що в таборах завжди лякают.—зі знанням справи пояснив Митько. —Ти підеш, Серього? Але я вдав, що сплю: дуже не хотілося вставати з теплого ліжка. От ти тільки послухай, який зараз лемент зчиниться,мовив мій друг і, загорнувшись у простирадло, вискочив надвір. Проте ніякого лементу не зчинилося, а за хвилину до нас увійшов на- чальник табору, тягнучи за руку Митька. Я тобі полякаю! сердито шипотів він. Я тобі полякаю! Іще хоч один вибрик — і поїдеш до тато і мама. Випысаты з тексту три прикметники та зробыты морфологичный розбир