Структура УПА формувалася поступово. Наприкінці 1943 р. армія по- ділялася на дві групи: УПА-Північ (Волинська, Житомирська, Рівнен- ська області) й УПА-Південь (Вінницька, Кам'янець-Подільська області, Південь України). Невдовзі додалася УПА Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння), створена на основі місцевих частин народної са- мооборони. Були спроби діяти й на східних теренах України. Тактичною військовою одиницею вважали сотню, яка мала 130-200 бійців. Сотні об'єднувалися в курені, а курені в загони. Система військових звань ко- піювала службову структуру армій УНР і ЗУНР. Усунуто лише слово «отаман», бо від нього, на думку дисциплінованих бандерівців, віяло анархією. УПА була переважно пішим військом (правда, Клим Савур намагався утворити й кінні підрозділи). Протягом усього часу головною проблемою залишалася зброя. Її здобували в бою або вимінювали за харчі. Особливо охоче на це погоджувалися угорські й італійські частини, які перебували в Україні. Кожен стрілець і старшина УПА обирав собі псевдо для того, щоб відвернути небезпеку від родини й задля конспірації. Зрос- тання чисельності УПА загострило проблему командирських кадрів (фа- хових офіцерів було обмаль), зв'язку (зв'язковими були переважно жінки), медичного забезпечення. Виділи лише головне