Нацистська ідеологія, що розвивалася в Німеччині під владою Адольфа Гітлера в 1933-1945 роках, базується на низці принципів, які вплинули на сприйняття особи.
Расова теорія: Нацистська ідеологія акцентує увагу на расовій чистоті, вважаючи, що арійці, особливо німці, є "вищою" расою. Лише особи, які належать до цієї "вищої" раси, вважалися гідними мати права та привілеї. Інші раси, зокрема євреї, цигани, слов'яни та інші, вважалися "нижчими" і підлягали дискримінації, переслідуванню та знищенню.
Колективізм: Нацистська ідеологія підкреслює важливість колективу (народу, нації) над індивідуумом. Особистість розглядається лише в контексті її служіння нації. В індивідів не було права на автономію чи індивідуальні думки, які б суперечили загальнонаціональним інтересам.
Лідерство і авторитаризм: У нацистській теорії вища влада належить лідерові (Фюреру), чий авторитет не може бути оскаржений. Особа має підкорятися волі лідера і державі без питань, оскільки це вважається вираженням патріотизму та вірності нації.
Мілітаризм і агресія: Нацисти підкреслювали необхідність сили та агресії, а також ідею, що страх і насильство є природними елементами між расами і націями. Це формувало ставлення до особи як до частини механізму, що має підтримувати військову і політичну мету держави.
Примусова ідеологізація: Нацисти намагалися створити "нового людину" – ідеальної особи, що повністю підтримує націонал-соціалістичні ідеї. Для цього використовувалися пропаганда, контроль над освітою та культурою, а також репресії щодо інакодумців.
Отже, в нацистській ідеології особа розглядається лише в контексті расової належності та її функції у служінні нації, без врахування індивідуальних прав чи гідності.