Складіть простий план до тексту вправи "Книжкова хвилинка",запишіть його у зошит. Напишіть вибірковий переказ за планом. Завершіть його самостійно складеною оцінкою задуму телепередачі Конкурс на заміщення вакансії ведучих ранкової програми розпочав- ся. Претендентів навмисне запросили на ранок, бо саме о такій годині комусь із них доведеться працювати. У цей час більшість львів’ян про- кидаються і вмикають кавоварки. Коли дійшла черга до Кароліни, комісія вже помітно втомилася. Пе- реступивши через переплутані на підлозі кабелі, дівчина зупинилася під яскравим світлом. Пахло кавою. За столом чоловік в окулярах гортав папери. Інший, схожий на Брю- са Вілліса, мішав ложкою в горнятку. Поруч сиділа струнка й доглянута жінка. Відповівши на Каролінине «Доброго дня!», вона подала дівчині книжку. — Прочитайте нам кілька речень. Уявіть, що поруч друзі. Ви серед своїх. Читайте без надриву, без пафосу. Кароліна розгорнула книжку й почала читати. У студії було тихо — ані шурхоту паперів, ні стуку горнятка об стіл. — Так! — пролунав жіночий голос.— Приблизно так це має виглядати. Жінка підхопилась і показала за Каролінину спину. — Ось тут буде стелаж із книжками. Ведуча заходить у кадр, знімає з полиці книжку, у книжці — за5кладка. Читає уривок — абзац-два, не більше. І далі фраза: «Нехай у вашому новому дні буде хоч дві сторінки доброї книжки! — О восьмій ранку це все від- буватиметься? — уточнює чоловік в окулярах.— Я правильно зрозу- мів? — його голос сповнений іронії. — О восьмій ранку! — гаряче реагує жінка.— «Книжкова хви- линка», а не «це все»! І закінчувати день було б добре тим самим урив- ком у записі. Таке літературно-ху- дожнє обрамлення дня. І кожного разу — новий уривок. І так день у день. Книжки і давні, і найновіші... Маленький уривок — і незмінна фраза: «Нехай у вашому дні буде хоч дві сторінки доброї книжки!» — А як це сприйматимуть глядачі? — чоловік ніби сам із собою ра- дився, розмірковував уголос.— Особливо наші глядачі? — він зробив на- голос на слові «наші». — Якщо зважатимемо на нашу аудиторію, доведеться читати лише Шевченка. — Шевченка теж непогано було б читати! Думаєш, його так уже зна- ють, як про те говорять? — Гадаєш, я про це не подумала? — жінка розчервонілась.— У мене вже є закладки в «Кобзарі»... Кароліна стояла, тримаючи книжку в руках, розуміючи, що опинила- ся там, де треба, і то вчасно. — А ось ви книжки читаєте? — несподівано запитала в неї жінка. — Мало,— відповіла дівчина. Чоловіки дивились із цікавістю, жінка — по-вчительськи. — Ви не малюєтесь? — спитала вона. — Та для чого їй малюватися? — озвався Брюс Вілліс.— Вона тим і цікава, що не така, як усі. Наступного ранку перед ефіром Кароліна прочитала уривок двічі, щоб не помилятися з наголосами. Її одягнули в класичну чорну сук- ню, яку надав якийсь там бутик, пишне волосся виклали вузлом на потилиці. На моніторі у зворотному порядку замиготіли цифри: 10, 9, 8, 7... «Увага!» — підніс руку оператор — і м’яко махнув нею в повітрі: «Давай!» Кароліна мовчки всміхнулась у камеру, зняла з полиці книжку, роз- горнула там, де була закладка. І почала читати. Ніхто не боявся, що Кароліна в прямому ефірі зіб’ється, чи розгу- биться, чи станеться щось інше, несподіване. Дівчина трималася перед камерою з таким умінням, яке не завжди виробляється й роками праці. Для неї ця впевненість була природною. Вона нічого не чула про уроки сценічної мови, не працювала над дикцією та артикуляцією. Підсвідомо розуміла, як слід читати текст, щоб слухач сприймав його. Прочитавши уривок, вона називала автора та роман і, усміхнувшись, додавала: «Дві сторінки доброї книжки на день! Хоча б дві!»