З 1991 р. наша держава офіційно йменується "Україна", хоча виникнення цього поняття сягає ще ХІІ ст. Перша згадка назви "Україна" зустрічається в Іпатійському списку Київського…

5 фактів про назву «Україна»:

1. 1187 р. — перша згадка в Іпатійському списку Київського літопису (похід на половців, смерть князя Володимира Глібовича).
2. Два значення: «рідний край» і «погранична земля» — обидва правильні залежно від контексту.
3. У літописах — пограничні землі щодо центру: спочатку Києва, потім столиць Галицько-Волинської держави; так і в частині джерел XV–XVII ст.
4. Кінець XVI — початок XVII ст. — назва поширюється на Правобережну й Лівобережну Наддніпрянщину; 1622 р. Сагайдачний писав про «Україну, предковічну отчизну нашу».
5. Козацькі документи — «вся Україна», «народ наш український»; у Конституції П. Орлика — «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні».

5 фактів:

1. Перша згадка — 1187 р., Київський літопис.
2. Значення: «рідний край» і «погранична земля».
3. У літописах — пограничні землі щодо Києва, потім Галицько-Волинської держави.
4. Кінець XVI — початок XVII ст. — назва поширюється на Наддніпрянщину.
5. Вживалася в козацьких документах («вся Україна»), у Конституції Орлика — «Ucraina».

5 фактів про назву «Україна»:

1. Перша згадка — 1187 рік. У Іпатійському списку Київського літопису розповідається про похід русичів на половців і загибель переяславського князя Володимира Глібовича: «за ним же Україна багато потужила».

2. Два значення назви. Найчастіше «Україна» вживалася як «рідний край» або як «погранична земля». Обидва значення правильні — усе залежить від контексту джерела.

3. Пограничні землі щодо центру. У літописах ідеться про землі на межі з державним центром — спочатку Києвом, а згодом столицями Галицько-Волинської держави. Це значення збереглося і в частині джерел XV–XVII ст. («Україна подільська», «Україна брацлавська», «Україна київська»).

4. Розширення значення з кінця XVI — початку XVII ст. Назва починає охоплювати Правобережну й Лівобережну Наддніпрянщину, переважно Київське воєводство. У 1622 р. Петро Сагайдачний писав королю Жиґмонту III про «Україну, власну, предковічну отчизну нашу».

5. У козацьких документах. Хоч держава офіційно звалася «Військо Запорозьке», у документах гетьманів згадувалися «вся Україна» і «народ наш український». У Конституції Пилипа Орлика є «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні», а завдяки виданню «Опису України» Боплана назва стала відомою в Західній Європі.

5 фактів про назву «Україна»:

1. Перша згадка — 1187 р. У Київському літописі (Іпатіївський список) згадано, що «за ним же Україна багато потужила» — про загибель князя Володимира Глібовича.

2. Два значення. «Україна» найчастіше означала «рідний край» або «пограничну землю»; обидва варіанти правильні залежно від контексту.

3. У літописах — пограничні землі щодо державного центру: спочатку Києва, потім столиць Галицько-Волинської держави. Це значення збереглося і в джерелах XV–XVII ст.

4. З кінця XVI — початку XVII ст. назва поширюється на Правобережну й Лівобережну Наддніпрянщину. У 1622 р. Сагайдачний писав про «Україну, предковічну отчизну нашу».

5. У козацьких документах вживалися «вся Україна» і «народ наш український», а в Конституції Орлика є «Ucraina» та «на Украйні».

5 фактів про назву «Україна»:

1. 1187 р. — перша згадка в Київському літописі: «за ним же Україна багато потужила» (про смерть князя Володимира Глібовича).

2. Два значення — «рідний край» і «погранична земля»; обидва правильні залежно від контексту.

3. Пограничні землі щодо центру: спочатку Києва, потім столиць Галицько-Волинської держави; так і в частині джерел XV–XVII ст.

4. З кінця XVI — початку XVII ст. назва охоплює Наддніпрянщину; 1622 р. Сагайдачний писав про «Україну, предковічну отчизну нашу».

5. У козацьких документах — «вся Україна», «народ наш український»; у Конституції Орлика — «Ucraina», «на Украйні».