Написати письмо другу використовуючи цей текст: Розділ 17 - Ну що? Не встигли скучити? раптом залунав бадьорий голос, і від адміністративного приміщення до дітей наблизився лисий невисокий дядько з помітним черевцем, у шортах і сандалях, взутих на білі шкарпетки. Зараз усіх розселимо і ще встигнете поснідати. У нас саме сніданок! А що це вас так пізно відправили? Всі ще вчора заїхали! Ну нічого, розберемось! З цього монологу, чи радше кулеметної черги слів, новоприбулі зрозуміли тільки те, що з ними зараз якимось чином розберуться і що є надія поснідати. - А от і вожатий другого загону! Ги-ги-ги! веселився товстун, кивнувши на доріжку, що вела вглиб табору до двоповерхових дерев'яних будиночків, у яких дітям належало жити ці три тижні. До них наближався кремезний насуплений чолов'яга у білій сорочці та світлих шортах (напевне, це тут була така форма), з яких виглядали волохаті криві ноги. На шиї в нього був зелено-синій галстук, що нагадував колишні піонерські, які тепер можна було побачити тільки на старих сімейних фотографіях. - А ето шо за піонє-е-е-е-p? уголос здивувався Канава, який уже встав на ноги і всім своїм виглядом показував, що з ним нічого не трапилося. Новоохрещений Піонер (з цим прізвиськом йому судилося жити щонайменше до кінця цієї зміни), підійшов до дітей упритул. Він ніби й не чув останніх спів Коновалова чи, може, просто не показував своєї реакції на них. Зблизька вожатий більше нагадував рекетира із серіалів 90-х років. Важкий погляд маленьких оченят, тверде підборіддя і короткий їжачок зачіски ще більше підкреслювали цю схожість. Доброго дня! — несподівано м'яким голосом привітався Піонер. - Мене звати Олександр Сергійович і я заміню вам тата і маму на цих три тижні! - спробував пожартувати він, а його «прийомні діти» чомусь уже уявляли собі колючий дріт навколо будиночків, вівчарок по периметру і цього милого вожатого, який на все горло волає: «Стояти! Руки вгору!» Всі ті, кому дванадцять-чотирнадцять років, йдуть за мною. Інші чекають на своїх вокатих і спілкуються з директором! кивнув він на веселого товстуна - Не-е-е! - знову втрутився Канава. класік руской літератури О. С. Пушкін! Он не піонер, он веліній Задоволений своїм жартом, Коновалов загиготів. Інші теж почали підсміюватися і навіть голосно реготати. Олександр Сергійович зиркнув на всіх цих коміків з огидою, але промовчав і відвернувся. Виконуючи вказівку вожатого, з гурту вийшли Потап і ще четверо осіб. Всі вони були чоловічої статі і, на радість Дениса, без особливих понтів. Найцікавішими здавалися брати-близнюки, яких можна було розрізнити лише за одягом. На вигляд хлопці були його однолітками, але поводили себе невимушено і вільно, можливо тому, що вже бували у цьому таборі і знали, як воно жити тут. А можливо, просто тому, що їх було двоє, а двом, як відомо, завжди легше. Крім Потапа і близнюків Севи та Слави, до другого загону потрапили ще двоє молодших хлопчаків, один з яких дивився на світ навіть більш переляканими очима, ніж Потап. За мною! скомандував Піонер (він же Пушкін, він же Олександр Сергійович) і, не озираючись, попрямував до будиночків. Його підшефні потрюхикали за ним, спотикаючись об важкі сумки і намагаючись не відставати На території табору нарешті з'явилися люди, які поспішали у своїх справах. is їдальні, розташованої відразу за адмінкорпусом, виходили і шикувались у нерівні колони ті, хто приїхав раніше і вже встиг поснідати. Будиночок, до якого Піонер привів хлопців, був невеликий, двоповерховий обшитий пофарбованими у різні кольори старими дошками. Їхня кімната була на першому поверсі, там стояло аж шість ліжок. Ну от, влаштовуйтеся. Потім я вас заведу у їдальню, а далі познайомлю із загоном, махнув рукою Пушкін. - Даю вам на все 10 хвилин! Чекатиму на вулиці... Кльовенька кімнатка! І одне місце буде вільне, можна когось у гості запросити! - пожвавішали близнюки, щойно Піонер вийшов з кімнати. - Минулого року ми в іншому будинку жили, то там був повний відстій! І ліжка двоповерхові! - сказав Слава. - кімната на другому поверсі була! А тут через вино можна вилазити, щоб дівчат мазати! підтримав брата Сева - Що з дівчатами робити? не зрозумів Потал. Він кинув сумку на найближче ложко відкрив і саме викладав щітку-пасту-мило до кривої тумбочки з перехнябленими дверцитами. - Ти що вперше у табоpit? широко розплющивши очі, втупилися в нього близнюки, які з першого класу кожного літа тадили по таких закладах. Мати виховувала їх сама, батька вони навіть не пам'ятали, а в родині, крім них, було ще двоє малих ротів, яких потрібно було годувати. От якийсь «собезь і виділяв їм щорічно путівки до табору, де можна було принаймні наїстися від пуза Кімната, в якій вони жили вдома, була тісною і незатишною, бо квартиру «матуха» (так Славко назвав маму) отримала для тимчасового проживания в будинкоуправлінні, де працювала двірником. Ввечері, коли починало темніти, до їхнього помешкання збігалися спраглі насолоди самогону, який «матуха» гнала, щоб вижити. Потап згадав, що його кімната теж часом здавалася йому маленькою і їй постійно чогось бракувало: то нового телевізора з плоским екраном, то ноутбука, щоб можна було качати музику, не злазячи з дивана. от слухаючи близнюків, які ні на що не нарікали і жили так, як жилося. Денис відчував сором за свої (як тоді йому здавалося) цілком нормальні мрії. Коротко розповівши про мандри таборами області, Славко та Сева впритул підійшли до питання, яке понад усе цікавило Дениса: що воно таке - мазати дівчат? - Ну ти і село без газу! — дивувався Севка. ввечері в труси.... Береш зубну пасту, кладеш - Це для того, щоб тепла була! перебив його Славко. Не лізь! Дай сам розкажу! - сердито зиркнув на нього брат. Так от... Із пояснення близнюків Потап зрозумів, у чому полягає процес «мазання», але сама процедура здалася йому якоюсь дитячою і нерозумною: Нічого! підбадьорив його Славко. Один раз із нами сходиш і тобі сподобається! Денис кивнув головою, хоча на сто відсотків був упевнений, що навряд чи вподобає такі розваги. Двоє інших, Тарас і Сашко, мовчки слухали пояснення близнюків, зацікавлені перспективами, що, як виявилося, відкриваються у таборі. Хлопці вирішили, де чиє буде ліжко і тумбочка, порозпихали свої речі і зібралися на вихід, тобто до Олександра Сергійовича. Тепер він здавався не таким уже й поганим: був веселий, добродушний і дуже мило посміхався. Розповідаючи анекдоти та історії із табірного життя, яких він знав безліч, Піонер завів хлопців у їдальню і всадовив за великий стіл, що теж, як і кімната, був розрахований на шість гавриків середнього шкільного віку. Вожатий відійшов і вмостився на стілець біля віконця, де видавали їжу, заговорив з молодою жіночкою, котра, час від часу червоніючи, переставляла на підноси склянки. На столі перед дітьми стояли дві невеликі каструлі, накриті полкутими кришками. 3 однієї стирчая алюмінієвий черпак. Такий ексклюзив Потал бачив тільки в селі, у бабусі з дідом. Там ним розмішували їжу для паці, що роккала в саpal - О, кашка вівсяна! Славненько! відкрив каструлю Сева, а потім зазирнув до іншої. А тут котлетки! Його брат одразу схопив черпака і накидав по тарілці каші спочатку собі і своїй точній копії, а потім усім іншим. Зверху вклав по чималенькій котлеті. Близнюки накинулися на страву так, що аж за вухами лящало, та ще й закусували хлібом і запивали компотом. У Потапа склалося враження, ніби вони востание їли тиждень тому, Тарас із Сашком так не поспішали. Хлопці неквапом взяли ложки, перевірили, чи вони чисті, і аж тоді взялися до їжі. А Потап дивився на сірувато-синю масу, що зовсім не була схожа на вівсяну кашу, яку йому готувала мама: зварена на молоці і присмачена цукром або варенням, домашня вівсянка була витвором мистецтва у порівнянні з цією розмазнею Хлопець, за прикладом приятелів, обдивився свою ложку і про всяк випадок протер її серветкою. Ложка була стара, така сама алюмінієва, які черпак, із просвердленою у держаку діркою. Денис зачерпнув каші, обережно поклав до рота. Слизька субстанція ніяк не хотіла ковтатися. Потап насилу запив її компотом і взявся до котлети. Взагалі, котлета це м'ясний виріб, тобто він мав би складатися з м'яса, проте в цьому пляцкові його, здається, і близько не було. Апетитна на вигляд страва розвалилася на дрібні шматочки від найлегшого дотику ложки. Розгадати склад цього кулінарного шедевру місцевих умільців не зміг би навіть дипломований Французький кухар, який визнав би свою поразку вже через кілька хвилин і рвав би на собі волосся від неможливості розгадати секрети української кухні. Тож із котлетою у Потапа теж «не склалося». Він відсунув тарілку вбік і знову ковтнув компоту, який у літню пору невідомо чому був зварений із сухофруктів. Не можна сказати, що Денис уперше потрапив у заклад громадського харчування. Іноді він ходив до шкільної їдальні, але, крім булочки з чаєм, ніколи нічого там не купував. А раніше вони з татом і мамою майже кожні вихідні навідувалися до піцерії, що була недалеко від їхнього будинку. Проте табірний сніданок був для нього справжнім сюрпризом..... - А ти чого не їси? запитав Сева. Він уже проковтнув свою порцію, залив її компотом і сидів, задоволений життям. Не будеш? - кивнув він на тарілку. Потап похитав головою, усім своїм виглядом показуючи, що ситий по саме «не хочу». Негордий Сева підсунув до себе Потапову порцію. Половину вигорнув на братову тарілку, розділив навпіл котлету та в секунді змів усе те, над чим Денис безрезультатно бився кілька хвилин. Потап ковтнув слину, встав, вийшов з-за столу і попрямував на вулицю, у ранкову прохолоду. Дорогою він наштовхнувся на тітку, яка протирала столи після сніданку. Запах застарілого поту та прогірклої олії вдарив хлопцеві у ніс. Кинувши оком на ганчірку в тітчиних руках, Потап відчув, як та ложка каші, яку педия проковтнув, проситься назад, бо не бажає залишатись у шлунку такого невдячного ідця. Денис видихнув 1, намагаючись не вдихати зателе просякнуте запахами кухні повітря, вискочив на двір. Через кілька хвилин до нього приєдналися хлопці, потому вийшов Піонері повів їх на ранкову лінійку. На майданчику перед адміністративным корпусом вже зібралося багато народу. Кожен загін мав своє місце і всіма силами оберігав територію від зазіхань сусідів: щойно хтось переступав білі кордони, наведені фарбою на плитці, починалися запеклі жартівливі бої. Голосно заграла музика Вільний табірний народ трохи притих. До дітей вийшов директор. Тепер на ньому був такий самий зелено-синій галстук, які на вожатому. Він дуже смішно теліпався під круглою і рухливою директоровою головою. Дмитро Федорович (або Колобок) довго розповідав про той чудовий час, який чекає на них у цьому прекрасному таборі під наглядом найкращих у світі вихователів. Невдовзі, однак, його вже ніхто не слухав, а найкращі представники найкращого племені вожатих марно намагалися заспокоїти свої загони та закликали їх до порядку. Через хвилин двадцять Колобок здався, зрозумівши що не перекричить кілька сотень горпянок, які втрачали голос тільки біля дошки у школі та аж ніяк не на табірній лінійці. Знову заграла маршова мелодія і ранковий збір оголосили закритим. Але виявилося, що розходитись ніхто не має права. Іти кудись можна було тільки всім загоном, вишикувавшись колоною по чотири людини в шерензі: 1 Денис ураз подумав, що потрапив у якийсь вигаданий світ, напівармію-напівзадзеркалля. Йому хотілося додому, до своєї кімнати, хотілося самому розпоряджатися своїми діями та думками. Хотілося маминого борщу із нормальної полив'яної миски, який можна їсти чисто вимитою ложкою, не давлячись ароматами «вишуканої» табірної кухні. Хотілося плакати... Та дозволити собі таке в цьому середовищі він не міг. Ні, його другий загін був не таким уже й поганим. Діти нагадували його рідний восьмий «А», були зі своїми прибабахами і любили поприколюватися один над одним. Але тут Потапа ще ніхто не чіпав, і він тішився, що новий спосіб життя дає свої плоди. Та це було не зовсім так. Історію з Канавою і Жекою табірні пліткарі хутко поширили, поки Потап із хлопцями снідали, а решта місцевого населення шикувалася перед їдальнею, готуючись до ранкового шоу з Колобком у ролі ведучого. Жеку і Коновалова знали багато постійних табірників. Знали вони і про їхні минулорічні конфлікти, в яких Торнадо майже завжди уникав серйозних розбірок, намагаючись розрулити проблему вербально і не доходити до застосування силових методів. Справа в тому, що Жека з шести років займався карате. В дванадцять він уже був призером чемпіонату України у своєму стилі серед підлітків, а в тринадцять примудрився натовкти пику якомусь підпилому ловеласу, що чіплявся до студенток на автобусній зупинці неподалік будинку Жеки. Пчели спілкування з правоохоронцями, що загребли і поввали до відділку всіх Аласників тієї події, Торнадо втратив кругу справедливість здобув стійку особлю на міліцейський кийок стресго посуду справ облік у дитячій кімнаті як особливо небезпечного «елемента». Коновалова він не любив, бо вважав його недоумкуватим бовдуром, про що час від часу тому і натякав. Канава відповідав йому лютою ненавистю, бо вважав уникання конфліктів ознакою слабкості постійно провокував Жеку, щоб викликати його на відкрите протистояння. Ніхто ніколи не бачив, щоб Жека на когось підняв руку (чи ногу), тому Сьогоднішній його вчинок видавався чимось незвичним і створював довкола Потапа своєрідну захисну ауру. І хоч Денис розумів, що це не його заслуга, але все одно насолоджувався таким несподіваним для себе відчуттям безпеки та поваги нових співмешканців. День минув бурхливо і швидко. Потапа записали в астрономічний гурток, хоча ніякої тяги до небесних об'єктів у нього не було. Та про це не дуже й питали. Другий загін повинен був у повному складі любити астрономію, тому що так було визначено планом роботи на другий табірний заїзд. Після вечірньої лінійки, на якій оголосили, що сьогодні дискотеки не буде у зв'язку з відсутністю апаратури, після крику та свисту незадоволених старшокласників, всі загони розійшлися по своїх будиночках, і дітям нарешті дали спокій кожен міг робити, що хотів. Однак при цьому всіх суворо попередили, що відходити від будинку далі ніж на п'ять метрів не можна, перебігати із одного до іншого - також. Виходило, що можна або посидіти на лавочці біля гґанку, або подивитись телевізор у холі. Потап улігся на ліжко, дістав книжку, яку прихопив із дому, та поринув у читання. Хлопці-сусіди трохи покрутилися біля нього, а потім пішли дивитись телевізор. Після важкого психологічно дня Денис незчувся, як задрімав. - Шухер! - несподівано вирвав його зі сну голосний крик. падає! Тікайте, хто може! — лунало звідусіль. Землетрус! Стеля Потап розплющив очі і побачив, що на нього справді падає біла стеля. Переляканий хлопець зойкнув і покотився вбік. Упав на підлогу, став навкарачки і поповз до дверей, намагаючись втекти з епіцентру землетрусу... Раптом задзвенів голосний сміх Севи і Славка. А тоді й Тараса з Сашком. Хлопці стояли біля Потапового ліжка, тримаючи за чотири кути біле простирадло, яке ще мить тому правило за стелю, що так несподівано «обвалилася» на Дениса. Вони аж трусилися від реготу, хапаючись за животи і тикаючи пальцями у Потапа. Денис, так і не оговтавшись, зиркав то на одного, то на іншого. Потім уявив, як зін повзе по підлозі до виходу, і теж зареготав, позбуваючись образи, страху і денного негативу. Через півгодини всі заспокоїлись і Потап нарешті заснув. Більше сюрпризів тієї ночі не було. Розділ 18 За вікном ледь сіріло. Денис прокинувся навіть раніше, ніж просурмили загальний підйом. Він тихенько, намагаючись не розбудити своїх сусідів, встав одягнувся і вийшов на вулицю У таборі було тихо. Тільки біля ідальні снували люди та до адмінкорпусу брели ще сонні вожаті, щоб спланувати черговий день своїм підшефним відзвітуватися перед Колобком. А от «дітки», яких учора півночі не можна було вкласти, тепер досипали, закутавшись у ковдри і похропуючи уві сні Денис зупинився на ганку Високі сосни, що оточували будиночки, пронизливо пахли хвоєю. На них щебетали невідомі хлопцю пташки, що пурхали з гілки на гілку і косили цікавими очима на дивака, який бозна-чого зірвався з теплого ложка в таку рань. Сонце першими, ще не певними своєї сили, промінцями освітлювало верхівки дерев, перетворюючи їх на золотаві корони на зелених маківках «Яка красаl подумав Потап. У місті такого не побачиш!» 1 неквапом потрюхикав доріжкою до стадіону, вдихаючи на повні груди цілюще повітря, від якого навіть трохи макітрилося в голові. Наблизившись до майданчика. Денис помітив, що там хтось є. «От не пощастила!» незадоволено подумав хлопець, який любив тренуватися сам, уникаючи компанії і дошкульних жартів на свою адресу. Він спинився, вагаючись: іти далі чи розвернутися і побігати деінде? Зітхнув, вирішив, що тут його все одно ніхто не знає, і таки пішов на стадіон Навкруги зеленого футбольного поля намотував кола Жека. Побачивши Потапа, підбіг ближче і зупинився. - Ти, малий, чого прийшов сюди в таку рань!? Сплутав щось? Зарядка через дві години, а тут люди спортом займаються! його захисник. насмішкувато сказав учорашній — Ну, і я прийшов спортом займатися! Денис витримав погляд зеленуватих очей з іскорками недовіри. - Ти ба! Я думав, що ти, матусин синок, тільки їсти й можеш, судячи із твоєї спортивної фігури, а тут он як! посміхнувся Жека. Денис навіть не образився, як звичайно, на такі слова. Торнадо дивився на нього підбадьорливо, з прихованим здивуванням. Ну-ну! Не буду заважати! Він відвернувся і побіг далі, вже не звертаючи на Потапа уваги. Той побіг і собі. Намагався не відставати від Жеки, але це йому погано вдавалося. Виявилося. що його «олімпійська» швидкість насправді не така вже й олімпійська: поки Потап пробігав одне коло, Торнадо долав аж три, обганяючи його по мокрій росяній траві та додаючи злості й невпевненості в собі. Врешті Потап задихався і сів на напівзруйновану трибуну. А от сідати під час тренування не рекомендується! почув він голос за спиною і обернувся. Хочеш чогось досягнути весь час рухайся. А хто тебе тренує вдома? Тато? спитав Жека, розминаючи ноги і виконуючи різні рухи руками.Немає в мене тата! крите Потап - Повтор!? - обличчя Жови враз стало серйозним -Та ніжана замахав головою Потап і несподинамо для самого себе розповів історію про втечу батька, про злощасний медогляд та своє рішення зинити зовнішність і долю на забув про своє весь час рухайся», сів на холодний бетон біля Дениса і Жена уважно слухая кумедного опецькуватого хлопчиська, якого йому стало шкоди ще вчора, коли Канава почав показувати свої понти Він уже й не пригадував, його звати, та щось у товстунові пройняло його «зачерствілу» бійцівську душу. На знак поваги до характеру нового знайомого. Жека легенько стусанув його кулаком у плече, і Потап відчув, як у нього почала нівміти рука - Язиком плескати не мішки з цементом вантажити! підсумував Жека Потал сидів знечений переляканий своєю відвертістю, не кожного дня відкриваєш душу перед фактично незнайомою людиною! Та й реакція Жеки на свою оповідь він не зрозумів. - Ну чого сидиш? Пішли! Тепер разом тренуватися будемо! Жека ще раз підбадьорливо ляснув Потапа по плечу. Той потер забите місце і з подивом втупився у Торнадо. Давай, давай! Я і так через тебе з плану вибився! - підганяв Жека. Він на мить зупинився перед Денисом Дозвольте відрекомендуватися! Тепер я ваш особистий тренер! Мене звати Клименко Євген Дмитрович. Друзі іноді кличуть Климом. - Потапенко Денис Сергійович! і собі розкланявся Потап Задоволений Євген Дмитрович, який так ненав'язливо освіжив у пам'яті ім'я свого підопічного, знову взявся енергійно махати руками. А Потап, радий такому неочікуваному результату бесіди, зіскочив з трибуни на мокру траву і почав повторювати усе за своїм тренером. Але Жека не просто так отримав прізвисько Торнадо. Вже через три хвилини Потап знесилено опустив руки. Так він не втомлювався навіть після години своїх занять! - Чого стоїмо, витрішки продаємо! Працюй! несподівано жорстким голосом гукнув Жека. - Не будеш старатися, підеш із малюками в «піонербол» грати, там якраз твій рівень тренувань! Тоді Потапенко по-справжньому розлютився і з подвійною енергією замахав ногами, які ледве піднімав до пояса. Тим часом Жека закидав ноги мало не вище голови. -A тепер розтяжечки! - порадував тренер, ще кілька разів махнув ногами і сів на шпагат - Е-е-е! Ти що робиш? збирається зробити те саме. схопився на рівні, побачивши, що Потап Голова для чого людині? Чи ти хочеш кілька тижнів розкарякою ходити? До шпагату треба готуватись! А взагалі-то у тебе непогана розтяжка як для початківця! — підбадьорив приятеля. Жека показав Потапові кілька вправ, підійшов до невеликого рюкзака, який валявся неподалік, дістав щось із нього і почав прив'язувати ту штуку до найближчого дерева старими еластичними бинтами із бурими плямами. «Штука» виявилась боксерською «лапою», на якій відпрацьовують удари. Таку Потап бачив по телевізору, коли переглядав фільм про братів Кличків. Торнадо почав молотити «лалу», то ухиляючись від атак невидимиско противника то підстрибуючи у повітрі і наносячи силье удари ногами. Потал, вражений цим видовище забув про свої вправи і завмер, розанвивши рота. Жека не помічав нічого навколо себе. Потім краєм ска угледів бездіяльного Потап Я не зрозумів теж зупинився хлопець відтискань на купакак! - скомандував він. Ти чого став? Двадцять цена кулаках? перепитав Денис. Я двадцять не можу! - В карате не існує слова «не можу»! відрізав Торнадо, потім підмостив собі під руки дощечки, які спеціально для цього носив у рюкзаку, і продемонстрував Потапові, як виконувати такі відтискання. Денис теж спробував. Виявилось, що так робити цю вправу набагато важче! Кістки пальців дуже боліли, ніби на них діяла подвійна сила тяжіння. Кисті не витримували навантаження. Ледве відтиснувшись два рази, Потап зовсім зморився і впав на землю, боляче вдарившись носом. О-о-о! Як все запущено! похитав головою Торнадо. сьогодні! А то завтра взагалі не встанеш! Ну добре, досить на - Хто? Я? Та ми вже це проходили! бадьорився Потап, але Клим не зважав на його браваду і відправив підопічного до кімнати, наказавши готуватись до ранкової табірної зарядки. Насправді. Потап насилу волочив ноги. А Клименко і далі збивав мало не до крові кісточки на кулаках, не даючи відпочинку ні багатостраждальній «лапі», ні собі. Розділ 19 Потап щойно повернувся до будиночка, вмився над довгим, на кількадесят кранів, умивальником, коли пролунав сигнал підйому - Вставай, вставай! Хто спить, того йдемо будить! — заволало з усіх динаміків, які висіли на стовпах по цілій території табору. В радіорубці сонний діджей, в обов'язки якого входили ранкова «побудка» та вечірні дискотеки, врубав ненависну всім табірникам мелодію і сидів, насолоджуючись ранішньою порцією пива та чужими «стражданнями». Вожаті поспішали від адмінкорпусу до своїх загонів, які досі мертво спали після нічного чатування під вікнами дівчачих корпусів або обмивання нових знайомств привезеними зі собою хмільними напоями різної міцності. Важко було і вожатим, які майже до ранку святкували початок другої зміни: вони виглядали так, наче їх трохи пожувала невідома гігантська тварина. Мляві хлопці та дівчата різного віку виходили з будиночків і шикувалися на майданчику. Коли всі зібралися, загони вирушили в бік стадіону. Там вожаті спробували вишикувати їх у певному порядку: від найстарших до наймолодших. Потап зі своїми товаришами опинився посередині. За ними був тільки перший, найстарший загін, більшість членів якого вийшла на зарядку лише після погрози відмінити вечірні дискотеки. Хлопці, мружачись від яскравого сонця,порозедалися на розналинах трибун Дехто дістав цигарки з задоволенням затнувався першою на сьогодні поршені смердючого диму, що давав ім енергію та замінював філіжанку кави. Дівчата, майже всі в тісних посинах і коротеньких Футболках, що підкреслювали вже сформовані жіночі принади, тупцювали на місці, обміновалися короткими фразами і поправляли сякий такий макіяж. Пролунав голосний свисток, потім із динаміка біля футбольних воріт зазвучала енергина музика. Перед відпочивальниками з'явився фізкультурних у спортивних трусах, легкій майці, яка не приховувала міцних м'язів, та і свистком на шиї, за допомогою якого він оголошував початок фізичних процедур Вадим Гнатович був справжнім красенем: високий, із густим чорним волоссям, перехопленим ззаду гумкою у невеликий хвіст, стрункий і суворий. Вадю-у-унчик! — простогнав дівчачий голос за спиною Потапа. Хлопець озирнувся. Позаду стояла симпатична панна з чималим бюстом, навдивовижу пласким животом і з пірсингом у пупку. - От йому би я... замріяно продовжила краля, всю свою дівочу цноту подарувала! - Алко! По-моєму, свою «дівочу цноту» ти подарувала комусь років зо два тому! - скептично озвалася її подруга, що теж дивилась на Вадима Гнатовича, але без надмірного захоплення в погляді. - Лесько! Ну вмієш ти з небес на землю опустити! незадоволено буркнула Алка А для кого її тримати, ту цноту!? Може, для таких, як цей!? презирливо кивнула вона на Потапа, який так і застиг, не зводячи очей з Лесі. - А що? Може, й для таких! Диви, який симпатичний! Леся наблизилася до Дениса і легенько вщипнула за щоку. Потап почервонів. Якщо існувала десь у світі досконалість, то її втілення стояло зараз просто перед ним. Світле хвилясте волосся обрамляло ніжне рожеве личко, не зіпсуте косметикою. Ну, може, ніс у неї був трохи задовгий... Але глянувши у зелені, майже котячі, очі дівчини, Денис забув не лише про її ніс, а й про все на світі... Будеш, булочко, моїм бойфрендом? запитала з усмішкою Леся. І Потап зрозумів, що з нього просто кепкують, і ображено відвернувся. Дівчина весело розсміялася і стала на своє місце. Тим паче, що мачо-фізкультурник уже свистів у свій свисток, закликаючи всіх повторювати його рухи. Ліниво махаючи руками, діти чекали закінчення зарядки. Фізкультурник час від часу підходив до когось і щось намагався підказати-порадити-поправити. Та щойно він відходив чи відвертався, малі лінивці забували про всі його настанови і знову бралися за свої нагальні справи: балакали, обмінювалися наклейками або перекидали музику чи картинки з телефону на телефон. - Нахили вперед починай! — скомандував Вадим Гнатович. Усі дружно почали тягнутися до кінчиків пальців на ногах. О-о-о-о! - зненацька почулося гучне колективне волання. Потап від несподіванки аж здригнувся і різко обернувся назад. Алка прагнула привернути увагу «Вадюні» і, очевидячки, трохи перестаралася:від різкого руху топік підскочив угору, оголивши той самий чималенький бюст всі, кого ощасливило таке видовище, оголосили про це дружним стогоном Фізкультурник теж на мить завмер, а потім знову свиснув і діти почали робити вправи. Однак Алка, ніби нічого й не сталося, гукнула: - Вадиме Гнатовичу! Подивіться! А я правильно все роблю Дівчина нахилялася ще нижче випростувалася ще енергійніше. Хлопці мало не захлиналися слиною, хтось схлипнув. «Вадюня» пробурмотів щось незрозуміле хотів свиснути, проте не зміг і злякано позадкував аж на футбольне поле Куди ж ви? здивувалася Алка. — А як же вправи? А може, ви мені проведете індивідуальні заняття? звабливо провела язиком по губах підняла на фізкультурника невинні очі. Перший загін дружно зареготав або, як кажуть у народі, заіржав. Вадим Гнатович швиденько завершив зарядку і відправив усіх умиватися та готуватися до сніданку. Починався новий табірний день. Розділ 20 Після лінійки, на якій другому загону було повідомлено, що сьогодні у них день відвідування табірного пляжу. Денис разом з юрбою нових знайомих подався до їдальні. Однак зі сніданком у Потапа знову не склалося. Він розмазав ложкою молочну вівсянку і відсунув тарілку геть. Потім схопив кусень хліба, почав жувати його так швидко, ніби хтось міг вихопити харч з рота, і запивати гарячим чаєм, що пахнув квітковим шампунем. Зненацька над головами дітей надміру радісним голосом озвалося радіо: Хто куди: хто у походи, Хто в кіно, хто на городи Ті на пляжі загорають, Ті малюють, ті читають. Ось прийшов веселий час! Сто розваг для тебе в нас; Бігай, грайся, розважайся Чи в басейні покупайся... Тьху! - плюнув на підлогу Славко. - Кожного року одне і те саме! Хоч би репертуарчик змінили! Нічого! - підбадьорив його Сашко Зате після сніданку накупаємось! За такої спеки, яка бувала вдень, справді хотілося залізти у воду по шию і не вилазити звідти ніколи. А для Потапа вода була рідною стихією. Щоразу потрапляючи на якусь водойму, він почувався справжнім водяним жителем, пірнав, плюскався, плавав... Точнісінько, як тато, котрий не любив смажитися на сонці і віддавав перевагу різним іграм у воді, які сам же й придумував. <<Карасику ти мій!» ніжно приказував, витягуючи з води непосидющого сина, вкого від довгого купання аж губи сміли, и внерпано розтирав його бухим рушником - Нуну! Тішся Дурень думками! - вирвав його і країни спогадів Севка Близнюки перезирнулися, глузуючи із Сашкових слів. - А що таке? не второпав Тарас. Чого смієтеся? - Та нічого! Скоро все самі побачите! загадково пообіцяв Слава Після сніданку другому загону дали двадцять хвилин на збори і знову вишикували у колону по чотири. Діти дуже хотіли якнайшвидше зануритись у прохолодні глибини, тож поводили себе чемно і вишикувати їх вожатим поталанило з першого разу. Олександр Сергійович «Піонер» повів свою ватагу. вка жадала відпочинку від міського асфальту та зачахлих дворових дерев, до ріки. Дорога туди була недовга Кількасот метрів соснового лісу плавно переходили у піщаний пляж, де-не-де порослий пожухлою травою. Біля невисокої дамби розкинулося озерце, що віддзеркалювало сонячні промені, і вода мовби втрачала свою прозорість нагадувала сірувату тонку кригу. Хотілося розбігтися і плигнути на неї, розтрощити вщент блискучу поверхню, і щоб райдужні друзки летіли навсібіч.... Забувши на мить про свою непривабливу фігуру. Потап скинув майку, почав стягувати шорти і мало не заплутався у своєму одязі. Потім у самих плавках побіг до води, не звертаючи увагу на інших. За крок до блаженства його зупинив різкий свисток Потапенко! гаркнув Піонер. Далеко зібрався? Я розумію, що з твоїми плавзасобами можна скільки завгодно плавати і не хвилюватися, кивнув він на кругленькі обвислі боки, але ти би хоч товаришів почекав! Другий загін незлобливо й дружно засміявся. Олександр Сергійович вийшов наперед, ще раз пронизливо свиснув і почав розповідати правила поведінки на воді Правило номер раз! - намагався перекричати збуджених підопічних. У воду заходимо не більше, ніж по три шеренги водночас, тобто дванадцять чоловік. Процес входження у воду і виходження з неї відбувається лише за моїм свистком! Отак! Піонер свиснув Купаємося не більше десяти хвилин! Ви мене всі почули!? Хто погано чує, той ввечері іде чергувати в їдальню і чистити картоплю на весь табір! Правило номер два! Хто хоче пірнути, той піднімає руку, знов очікує на мій сигнал і тільки тоді пірнає! Під водою дозволяється перебувати не більше двадцяти секунд! Ще раз звертаю вашу увагу! Не більше! Хоч на секунду довше і можете зовсім не виринати! підвищив він голос. Загін відреагував на жарт дружним сміхом. Пірнати одночасно можуть тільки двоє, всі інші повільно плавають на поверхні. Ясно? Ну, тоді перший пішов! Перша група, яка нетерпляче тупцювала на піску, із гиготінням та виском кинулась у воду. Потап входив до другої дюжини, тому розчаровано присів на лавочку під навісом. - Ну що? підійшов Севка. Не бачу радості на обличчі! підморгнув Денисові.- А чому тут радіти? Десять хвилин Павлова кись і Я відпрацьовуємо нолий все по свистку Наче ми соба умовний рефинест пробубонів той - Які собаки? не зрозумів Сева Ну добре, проїхали! сам собі відповів оскільки Потап не збирався нічого пояснювати, и тільки кидів задуманий похнюпивши голову - Не сумуй, братане! лиснув Слава Дениса по плечі. Приїдеш додому- ванні накупаешся! Пролунав другий свисток. Перша група, радісно бризкаючись, вибралася на берег) повлягалася на зігрітих сонцем рушниках Після наступного сигналу Денис нарешті занурився у воду і кілька хвилин насолоджувався своїм щастям. Їхня дружна п'ятірка тимчасово розпалась Тарас був у іншій групі, але Потап із близнюками та Сашком уже плюскалися, як риби, хоча намагалися інколи зважати на свистки Піонера і не надто зловживати його терпінням.... «Ого! А голод таки не тітка!» подумав Потап, оглядаючи порожні тарілки на обідньому столі Після купання на апетит він поскаржитися не міг. Хлопець відчував, як спазми стискають порожній вже два дні шлунок, тому, незважаючи на непривабливі кухонні запахи і неестетичний посуд, кинувся до загальної каструлі і налив собі повну миску горохового супу, до речі доволі смачного Змолотив усе за мить, зажував хлібом і взявся за варену картоплю із якимись кульками, що віддалено нагадували м'ясо, та капустяним салатом. Після ситного обіду його огорнула тепла млість. Він випив компот і, заплющивши очі, відкинувся на спинку стільця. «Життя налагоджується!» майнула приємна думка у напівсонній голові. І тільки дурнувата пісенька, що лунапа по радіо. трохи дратувала: На обід усяк спішить. Ми на їжу всі наляжемо, Все з'їмо, усім покажемо Наш дитячий апетит... Сон солодкий по обіді. Тихо, не буди сусіда. Так підсумував невидимий голос і з останнім голосним тріском динаміків нарешті заткнувся. Згідно з табірним режимом, тепер на всіх чекав денний сон. Розділ 21 Тиха година була зовсім не тихою. У будиночку було шість кімнат, в кожній із яких жили по п'ять-шість гавриків, у крові яких нуртували гормони та пристрасті. То з однієї, то з другої кімнати лунав здоровий дзвінкий сміх, потім голосний шепіт заспокоював веселунів і на кілька хвилин западала цілковита тиша. Хтось грав у шахи, хтось перекидався в карти, хтось обговорював дений події. 1 реши Денис Потапенко лежав читав Спати вже не хотілося Післяобідня млість винула. За віком пражило сонце, тому навіть вожаті заховалися у тіньків кімнатах панувала абсолютна свобода Е-е-е-хі зітхнув Севка. Він лежав на своїй постелі, заклавши руки за голову (закинувши ноги на бильце. Хлопець хвилину тому звідкілясь повернувся мучився від неробства А в першому загоні зараз у «пляшечку» грають! - мрійливо пробурмотів він. - А ти звідки знаєш? партії з Сашком не повірив Тарас, обдумуючи черговий хід у шаховій - Я в туалет бігав! позатуляли, думали обдуриш! підняв голову Севка. Вони вікна до кінця не ніхто не побачить. Але старого табірного вовка не При слові «туалет» Потап здригнувся. Ця маленька захищена кущами споруда вважалася одним із найбільших кошмарів табірного життя. У їхньому будиночку теж була «кімната для роздумів», але вона майже весь час була зачинена, тому малим відпочивальникам доводилося бігати до тієї будки на вулиш, хутко робити свої справи і тікати подалі від випарів хлорки, насипаної щедрою рукою прибиральниці. Але не запах був головною причиною того, чому Денис уникав візитів у таке потрібне кожній людині місце. Основним недоліком «туалету» була цілковита його відкритість усім вітрам і очам жодних тобі дверей чи перегородок, які бодай створювали 6 враження приватності. Крім того, чийсь збочений інженерний розум влаштував вентиляційні решітки між хлопчачою та дівчачою половиною, крізь які не лише чулися «приємні звуки сусіда, у них навіть зазирнути можна було! - А ти чого по вікнах заглядаєш? запитав Потап, не відриваючись від книги. - Так цікаво ж! Вони там на роздягання грають, ще й цілуються! захист брата Слава. - Ми і в минулому році підглядали! став на - А я теж цілувався! підтримав бесіду Сашко. - У моєї однокласниці днюха була, її предки накрили стіл і кудись щезли, ми випили трохи пива і почали грати у «пляшечку». Правда, мені випало цілувати Маринку, а в неї прищ був на носі. - А ми в баню лазили підглядати! Там у п'ятницю жіночий день. Прикольно! Фу! здригнувся він. Досі противно! згадав і собі Севка. Тьху! А що, в Інтернеті не міг подивитись? Там що хочеш є! глузливо спитав у нього Тарас. У нас комп'ютера немає! буркнув Слава. Не одні ж тільки мажори на світі живуть! — глянув він з-під лоба на Тараса. Той знітився і замовк. - А ти, Потапе, колись цілувався з дівчиною? Потап одразу згадав бійку Чмирі з Рульовою і потім ого обличчі, дивна суміш сорому та задоволення... несміливі, вологі губи на - Та ні! — труснув головою хлопець. Якось не довелось! Слухайте, пацани! А давайте сьогодні ввечері на дискотеку підемо. Підчепимо там когось! Тут же дівчат хоч греблю гати! оживився Тарас, який досі здавався Денису боязким матусиним синком. Мені мій кореш розповідав з паралельного класу, що минулого року у табір така дівка приїхала, що з нею не тільки цілуватися можна було! багатозначно клацнув він язиком і підморгнув Славкові. 1, між іншим, вони тоді теж знайомились тільки на дискотеках! - Ого! Точняк! — майже хором погодилися близнюки. Вони навіть повскакували на своїх ліжках і вже потирали руки в очікуванні приємних пригод. Потал, щоб не вирізнятися, теж пристав до загалу, хоч і сподівався потім уникнути вечірніх розваг. Хлопці жваво обговорювали, що їм вдягнути на дискотеку та кого із дівчат вони із задоволенням затисли б у темному куточку. Тиха година минала швидко і навіть приємно... Після денного «сну» другий загін (згідно з затвердженим планом заходів) гуртом вивчав астрономію під керівництвом юної особи, яка відрекомендувалася вожатою іншого загону і знавцем небесних світил. І хоч, судячи з усього, нічне небо вона знала пише з практичних спостережень за ним, але язик мала добре підвішений, тому час промайнув майже непомітно. Відтак, переживши всі добровільно-примусові заходи, а також вечерю та лінійку, п'ятірка друзів була отова до дискотеки.