1. Активізація суспільно-політичного руху. Модернізація супроводжувалася загостренням соціальних суперечностей.Ринкові відносини посилювали соціальне розмежування в суспільстві.…

1. Активізація суспільно-політичного руху. Модернізація супроводжувалася загостренням соціальних суперечностей.Ринкові відносини посилювали соціальне розмежування в суспільстві. Як наслідок, загострювалися суперечності між капіталістами та робітниками. Не зникали також антагонізми між селянами і поміщиками. Самодержавний устрій Росій ської імперії сприймався в освічених верствах населення, які були обізнані зі становищем у передових країнах Західної Європи і США, як ганебна відсталість. Загальне незадоволен- ня в країні наростало. Економічне становище селян значно погіршилося 1902 р., коли Наддніпрянщина зазнала неврожаю. Більшість селян залишалася без продовольства, а їхня худоба без фуражу. Наслідком стали великі заворушення на Полтавщині та Хар- ківщині. Розгнівані селяни спалили багато поміщицьких садиб, цукроварень, інших поміщицьких підприємств. В умовах економічної кризи став швидко знижуватися життєвий рівень фабрично-заводських робітників. Рівень без- робіття зріс. У Росії не було досконалого фабричного законо- давства, що відкривало простір для безкарних зловживань з боку фабрикантів і заводчиків. З іншого боку, відбувалися зміни у свідомості робітників, зростало їх прагнення до само- організації з метою захисту своїх інтересів. Велике враження на місцеве робітництво справляла страйкова боротьба в За- хідній Європі. Як наслідок, починаючи з 1900 р. щорічно збільшувалася кількість робітничих страйків та число осіб, які брали в них участь. Першого травня 1900 р. в Харкові відбувся масовий робіт. ничий страйк і 10-тисячна демонстрація, які проходили не лише під економічними, але й політичними гаслами. Улітку 1903 р. відбувся загальний страйк робітників південних міст імперії, у т. ч. українських. Серед вимог страйкуючих, крім економічних, були й політичні. Ці гасла не виходили за межі загальнодемократичних і політичних свобод: слова, мітингів, демонстрацій. Інколи лунало: «Геть самодержавство!». Загострення соціально-економічних суперечностей викли- кало активізацію політичних процесів у Наддніпрянській Україні. Представництво всіх соціальних і національних груп населення шукало шляхи для поліпшення свого життя. Як і раніше, на початку ХХ ст. українські губернії залиша лися ареною діяльності загальноросійських політичних орга нізацій, які вважали Україну частиною Росії. Це Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка в 1903 р. розкололася на більшовиків радикальних революціонерів, і меншовиків - поміркованих соціал-демократів. Більшовики прагнули соціалістичної революції, ліквідації приватної власності та встановлення диктатури. І більшовики, і меншовики намага лися закріпитися в Україні, де створювали свої організації. Наприкінці 1901 на початку 1902 р. у Росії було створено партію російських соціалістів-революціонерів (СР: есерів). Ця партія взяла багато з тактики народників. Зокрема, вона широко застосовувала революційний терор. Чимало прихиль ників есерівської партії було в Україні. Незадоволені самодержавним режимом, деякі представники російської буржуазії, поміщиків та інтелігенції мріяли про ліберальне реформування Росії, перетворення її на конститу ційну монархію. Російські ліберали прагнули знайти й зна ходили прихильників в Україні. Але до 1905 р. своєї партії вони не мали. У Росії існувала заборона на політичні партії, яку ліберали боялися порушити. Національному питанню загальноросійські політики особ ливої уваги не приділяли. Усі вони стояли на позиціях збе реження єдиної Російської держави. Україну вони вважали невід'ємною частиною Росії. Щоправда, соціал-демократи формально визнавали «право націй на самовизначення», хоча «революційно доцільним» вони вважали велику унітарну держа ву. Це викликало негативне ставлення до них представників українського визвольного руху. Як і в попередній період, у Наддніпрянській Україні про довжували діяти польські громадські й політичні об'єднання. Палким бажанням поляків було відродження Незалежности TEMA O причому більшість польських політиків схилялася до ідеї іс- торичної Польщі, тобто в кордонах до 1772 р., коли почалися розподіли Польщі. На арену політичного життя наприкінці XIX - на початку ХХ ст. виступили євреї - третя за чисель- ністю після українців і росіян етнічна група України. Серед єврейської громади були прихильники різних політичних те чій, у тому числі й соціалісти, які ще наприкінці ХІХ ст. створили Загальний єврейський робітничий союз. 2. Становлення і проблеми консолідації української нації. Неодмінний супутник і важлива складова модернізації в залежних країнах формування нації. Народ перетворюється в націю, коли він компактно проживає на території, де в його оточенні формується мовна та культурна єдність і відчуття спільної історичної долі, коли між різними регіонами зміцню- ються економічні зв'язки. Націотворення охопило всі регіони України Лівобережжя, Правобережжя, Південь, Західну Україну. Українців, які жили в цих регіонах, об'єднувала спільність походження, звичаї, фольклор, пам'ять про спільне минуле, мова. Твори зачинателів і класиків української літератури з Наддніпрянщини, Гали- чини, Буковини і Закарпаття поширювалися по всій Україні. Їх читачами були не лише представники привілейованих верств: поступово письменники пробивалися зі своїми творами до селянства. Українська культура була потужним чинником формування нації. процеси ХІХ - початку ХХ ст. привели до Модернізаційні економічного зближення Лівобережної, Правобережної і Пів- денної України. Тепер торгівля з Лівого і Правого берегів Дніпра (раніше різноспрямована відповідно на Росію, Польщу та інші країни Європи) спрямовувалася в одному напрямку на південні чорноморські й азовські порти, куди вивозилася більша частина українського експортного хліба. Щорічно со- тні тисяч українських селян з Лівобережжя і Правобережжя знаходили роботу в поміщицьких економіях і господарствах багатих селян на Півдні України. По всій українській терито- рії поширювалася продукція цукроварень та інших підпри- ємств центральних і північних районів України. З іншого боку, добуте в копальнях Донбасу вугілля і виплавлений в домнах Придніпров'я метал знаходив своїх покупців також на Правобережжі й Лівобережжі. Ринкові відносини зв'язували воєдино різні частини України і створювали економічні під- стави для становлення і консолідації (зміцнення, згуртування) української нації. Але на шляху становлення і консолідації української нації стояли істотні перепони. Національний гніт спотворив соціальну структуру України. Корінне населення було мало представлено в торгівлі, промис- ловому виробництві, фінансах. Серед промислових робітників в Україні переважали росіяни. Великі міста залишалися не- українськими, на відміну від села, де жило українське насе- лення. Між містом і селом існував глибокий соціальний і культурний розкол. До того ж місто було більш модернізова- ним, ніж село. Корінне населення (переважно сільське) за рів- нем освіченості стояло нижче від представників національних меншин (переважно міських жителів). Це гальмувало процес становлення української нації, адже для пробудження почуття належності до нації потрібний певний рівень освіченості. Перебування у складі імперій затримувало формування но- вої національної еліти, адже освічені українці мусили вибира- ти між своєю Батьківщиною та імперією. Досить поширеним явищем серед українців, особливо вихідців із дворянського середовища, було поєднання відданості імперії з любов'ю до України. Щоправда, любов ця часто обмежувалася милуванням чарівною природою краю, його м'яким кліматом і обдарованим народом. Україна сприймалася як частина імперії (Малоросія), а не як колишня держава, яка має перспективу відродження. Такий стан людини називається подвійною (інколи малоросій- ською) лояльністю.Але труднощі на шляху націотворення можна було подо- лати. Продовження модернізації відкривало можливості для консолідації української нації, згуртування воєдино окремих її частин, котрі проживали в різних регіонах України. 3. Політизація українського руху. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. під впливом націотворення відбулися суттє ві якісні зміни в українському національному русі. Виходячи з вітчизняних реалій і враховуючи досвід країн Західної Єв ропи і Західної України, його учасники прийшли до усвідом дення того, що задля збереження майбутнього свого народу потрібно боротися за українську державу. Відповідно до за гальноєвропейських тенденцій, в українському визвольному русі формувалися різні течії, які виражали настрої й еконо- мічні інтереси різних верств суспільства. Нові, більш складні й масштабні завдання вимагали й ви щого рівня організації учасників національно-визвольного руху. Роль керівника їхньої боротьби не могли виконувати об'єднання типу гуртків, якими до того часу були Українські громади. Досвід Західної Європи показував, що цей вищий рівень могли забезпечити політичні партії. 4. Виникнення українських політичних партій. У 1897 р. на з'їзді українських громад у Києві було створено Загальну українську організацію (ЗУО). Оголошувалась мета: «Об'єднати усіх свідомих українців для боротьби за національні праваУ Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст. діяли три групи політичних партій: перша загальноросійські політич. ні (соціал-демократи і есери); друга національних меншин (польські і єврейські); третя - українські національні РУП, УНП, УСДРП, УДП, УРП. Загальноросійські партії не пого джувалися на відродження української держави і бачили майбутню Росію унітарною державою, у складі якої зали- шиться Україна. Що ж до українських партій, то єдиної точки зору на май- бутнє України вони не виробили. Частина з них виступала за автономію України у складі Росії, інші проголошували своє прагнення створити незалежну соборну Українську дер- жаву. Між загальноросійськими і українськими національними партіями не було згоди, хоча в них був спільний противник царизм. РСДРП відмовлялася від будь-яких контактів з УСДРП, хоча назви партій і головні пункти їх програм збігалися. Але українські соціал-демократи говорили ще й про національні інтереси свого народу. Російські соціал-демократи, які стояли на позиціях унітаризму, оцінювали це як націоналізм, який суперечить соціалізму. Випиши звідци подіі які сталися