Новая Школа - онлайн-школа подготовки к ЕГЭ
Задача Задача №920686
А
Аноним
22 апреля 2024 13:27 · публичный вопрос
А
Аноним

Прочитайте цей твір. Напишіть твір роздум чим мене вразив цей твір. УСМІШКа Черга на міській площі зібралась о п'ятій годині ранку. коди ніде ще не світилося, в далеко в навколишніх сели щах співали півні. О сьомій, коли розвидніло і почав роз ходитися туман, стало видно руїни будинків і постаті лю дей, які по двоє, по троє ішли на ринок і на фестиваль. Хлопець стояв у черзі за двома чоловіками, що голосно розмовляли між собою. В холодному повітрі кожне слово лунало ніби вдвоє гучніше. Тупцюючи на місці й хукаючи на червоні від холоду, порепані руки, він дивився на гру бий домотканий одяг тих, що стояли перед ним, і на довгу чергу чоловіків та жінок попереду. Агов, хлопче, а ти що робиш тут так рано? запи тав чоловік, який стояв позад нього. Стою в черзі, відказав хлопець. Чом би тобі не поступитися своєю чергою тому, хто справді розуміється на таких речах? Дайте малому спокій, раптом сказав, озирнув шись, один з тих, що стояли попереду. чоловік позаду поклав руку хлопцеві на голову, але той сердито скинув її. Мені ста- Та я ж пожартував, до дивно, що він о такій ранній годині не в ліжку. Він справжній знавець мистецтва, щоб ви знали, знову озвавсь чоловік, який заступився за хлопця. Звали його Грігебі. Як тебе звати, хлопче? запитав він. Том. Том збирається плюнути сильно і влучно, правда ж? Аякже. У черзі засміялися. Трохи далі попереду якийсь чоло вік продавав каву в потрісканих, щербатих чашечках. Том бачив маленьке тепле багаття і рідину, що кипіла в іржа вій каструлі. То не була справжня кава. Її робили з диких ягід, що росли на луках за містом, і продавали по пенні за чашечку. Нею можна було хіба що зігріти шлунок, та й купував її мало хто не кожен міг дозволити собі таку розкіш. Том обернувся й подивився туди, де за зруйнова- ною бомбою стіною видно було кінець черги. Кажуть, вона всміхається, мовив він.Еге ж, усміхається, озвався Грігебі. Кажуть, її зроблено з олійної фарби й полотна. Так. І тому я думаю, що це не оригінал. Оригінал, я чув, був намальований багато раніше на дереві. Кажуть, їй чотири століття! Можливо, й більше. Ніхто не знае напевне, який нині рік. Дві тисячі шістдесят перший. Авжеж, хлопче, так кажуть. А може, все це брехні! Може, й тритисячний чи п'ятитисячний, хто знає? Деякий час усе було в такому жахливому безладі, що до нас дійш ли тільки жалюгідні рештки. Черга посунулася трохи вперед холодною бруківкою. Ми скоро її побачимо? нерішуче спитав Том. Через кілька хвилин. Щоб тримати людей на відста ні, її обнесли оксамитовою огорожкою на чотирьох мідних стовпцях усе найвищого ґа- тунку. І запам'ятай, Томе: ні- якого каміння. Кидати в неї каміння заборонено. Гаразд, сер. Сонце, підвівшись у небі, пригріло дужче, і люди в черзі стали знімати з себе вбогий верхній одяг і засмальцьовані капелюхи. А чого ми всі тут стої- нарешті запитав Том. мо? Тільки щоб плюнути? Див- лячись на сонце й навіть не повернувши голови до Тома, Грігсбі відповів: Знаєш, Томе, на це є багато причин. Він маши нально сягнув рукою до давно обірваної кишені по неісну- ючі сигарети. Том бачив такі жести вже хтозна кілька ра- зів. Вся річ у ненависті, в ненависті до всього минуло- 20. Ти ж знаєш, Томе, як ми опинилися в такому станови- щі, коли міста наші руїни, дороги геть розбито бомбами, а добра половина полів світиться поночі від радіоактивнос- ті. Хіба не так?Так, сер, ваша правда. Сталося так, Томе, що люди ненавидять те минуле, яке залишило їм самі уламки та руїни. Така вже людська вдача. Може, це й нерозумно, але нічого не вдієш. Навряд чи лишилося що-небудь, чого б ми не нена- виділи, сказав Том. Атож. І особливо всю ту скажену зграю, що керу- вала нами в минулому. Тим-то ми й приходимо сюди на ці вівторкові фестивалі. Ми голодні, холодні, живемо в пече рах чи де там ще, не працюємо, не куримо, не п'ємо і має мо лише оці наші фестивалі. Томе, лише фестивалі! Том пригадав минулі фестивалі той, коли вони дерли й палили на площі книжки і всі дуже веселилися, і фести валь науки місяць тому, коли притягли на площу останній автомобіль. Кожен, кому пощастило в жеребкуванні, дістав дозвіл ударити по ньому один раз молотком...Ти питаєш, чи пам'ятаю я про це, Томе? Авжеж.Ще й як пам'ятаю! Мені випало розбити переднє скло. Ти чу- еш? Скло! Боже мій! Який чарівний був звук! Дзин!.. Том уявив собі, як те скло розсипалось на безліч дріб- несеньких блискучих скалочок. А Білл Хендерсон!.. Йому випало розбити двигун. О, він зробив це швидко і вправно! Тор-р-рох!.. Але най- краще було, коли знищили завод, який усе ще намагався виробляти літаки, згадував далі Грігебі. Боже, який то був чудовий вибух! А потім ми знайшли фабрику газет- ного паперу та військовий склад і разом висадили їх у по- вітря. Ти уявляєш собі, Томе? Уявляю, трохи подумавши, відказав Том. Наближався полудень. У гарячому повітрі плавали міазми зруйнованого міста, серед руїн плазувала всіляка погань. А чи повернеться все те коли-небудь, містере? Що? Цивілізація? Ніхто цього не бажає. І я перший. На якусь частку її я міг би погодитись, приєднав- ся до розмови ще один чоловік. Було в ній і дещо добре. Не забивайте собі голови дурницями! Грігсбі. Тепер це вже неможливо.Ой, а таки з'явиться колись який-небудь сміливий фантазер і все владнас, знову сказав той чоловік. Згадаєте мос слово. заперечив Грігебі. Ні, не буде цього, А я кажу, буде. Хтось із доброю душею, що зможе повернути нам невелику частку цивілізації ми могли жити в мирі... таку, щоб Найперше, що ви дістанете, буде війна. А може, цього разу буде інакше... Нарешті вони досягли центра площі, де було обгоро джене місце. Тим часом до міста в'їжджав вершник з якимсь папірцем у руці. Том, Грігебі та інші дивилися довкола широко роз- плющеними очима, посувалися вперед і, готуючись плюва ти, збирали в роті слину. Від хвилювання серце Тома луп ко калатало. Земля пекла босі ноги. Ось ми й прийшли, Томе. Плюй! Чотири поліцаї з жовтими нашивками на рукавах знаками їхньої влади над іншими стояли обабіч огорожі й пильнували, щоб ніхто не кинув камінь. Бачиш, сказав Грігсбі, кожен вважає, що він дістав свій шане. Ти розумієш. Томе? Ну, давай! Том стояв і дивився на картину. Плюй же, Томе! В Не барися, Томе, не затримуй інших! роті у Тома пересохло. Але ж вона прекрасна... поволі мовив Том. Ну, то я плюну за тебе! Грігебі плюнув, і слина зблиснула проти сонця. На кар тині жінка спокійно й таємниче усміхалася до Тома, а він дивився на неї, і його серце ще дужче калатало в грудях, а у вухах бриніла музика. Вона прекрасна... знову мовив він. Плюй же, поки поліція не... Увага! розляглося над площею. Черга замовкла. Щойно Тома лаяли за те, що він затримує інших, а те пер усі повернулися до вершника, що виїхав на площу.Ти питаєш, чи пам'ятаю я про це, Томе? Авжеж.Як вона називається, сер? тихо запитав Том. Картина? Здається, «Мона Ліза»... Так, Томе, «Мона Ліза». Оголошення! ухвалила площі вигукнув вершник. Адміністрація рішення сьогодні опівдні віддати картину на в руки тих, хто там буде, щоб вони мали змогу взя ти участь у її знищенні!.. Том не встиг і ойкнути, як навколо з

Нейросеть22 апреля 2024 13:27

Этот текст описывает сцену с фестиваля, куда люди приходят, чтобы участвовать в уничтожении картины. Главный герой, Том, стоит в очереди и наблюдает за происходящим вокруг. Ему интересно, почему люди пришли сюда, и ему рассказывают, что это связано с ненавистью к прошлому и желанием уничтожить символы старого мира. В конце происходит анонс о том, что картина "Мона Лиза" будет уничтожена, и Том ощущает смешанные чувства, глядя на таинственную улыбающуюся женщину на картине.

Творение показывает взгляд на человеческую натуру, жажду разрушения прошлого и создания нового. Текст заставляет задуматься о ценностях, о том, какие поступки приводят к разрушению и как люди интерпретируют историю.

Прочитайте цей твір. Напишіть твір роздум чим мене вразив цей твір. УСМІШКа Черга на міській площі зібралась о п'ятій годині ранку. коди ніде ще не світилося, в далеко в навколишніх сели щах співали півні. О сьомій, коли розвидніло і почав роз ходитися туман, стало видно руїни будинків і постаті лю дей, які по двоє, по троє ішли на ринок і на фестиваль. Хлопець стояв у черзі за двома чоловіками, що голосно розмовляли між собою. В холодному повітрі кожне слово лунало ніби вдвоє гучніше. Тупцюючи на місці й хукаючи на червоні від холоду, порепані руки, він дивився на гру бий домотканий одяг тих, що стояли перед ним, і на довгу чергу чоловіків та жінок попереду. Агов, хлопче, а ти що робиш тут так рано? запи тав чоловік, який стояв позад нього. Стою в черзі, відказав хлопець. Чом би тобі не поступитися своєю чергою тому, хто справді розуміється на таких речах? Дайте малому спокій, раптом сказав, озирнув шись, один з тих, що стояли попереду. чоловік позаду поклав руку хлопцеві на голову, але той сердито скинув її. Мені ста- Та я ж пожартував, до дивно, що він о такій ранній годині не в ліжку. Він справжній знавець мистецтва, щоб ви знали, знову озвавсь чоловік, який заступився за хлопця. Звали його Грігебі. Як тебе звати, хлопче? запитав він. Том. Том збирається плюнути сильно і влучно, правда ж? Аякже. У черзі засміялися. Трохи далі попереду якийсь чоло вік продавав каву в потрісканих, щербатих чашечках. Том бачив маленьке тепле багаття і рідину, що кипіла в іржа вій каструлі. То не була справжня кава. Її робили з диких ягід, що росли на луках за містом, і продавали по пенні за чашечку. Нею можна було хіба що зігріти шлунок, та й купував її мало хто не кожен міг дозволити собі таку розкіш. Том обернувся й подивився туди, де за зруйнова- ною бомбою стіною видно було кінець черги. Кажуть, вона всміхається, мовив він.Еге ж, усміхається, озвався Грігебі. Кажуть, її зроблено з олійної фарби й полотна. Так. І тому я думаю, що це не оригінал. Оригінал, я чув, був намальований багато раніше на дереві. Кажуть, їй чотири століття! Можливо, й більше. Ніхто не знае напевне, який нині рік. Дві тисячі шістдесят перший. Авжеж, хлопче, так кажуть. А може, все це брехні! Може, й тритисячний чи п'ятитисячний, хто знає? Деякий час усе було в такому жахливому безладі, що до нас дійш ли тільки жалюгідні рештки. Черга посунулася трохи вперед холодною бруківкою. Ми скоро її побачимо? нерішуче спитав Том. Через кілька хвилин. Щоб тримати людей на відста ні, її обнесли оксамитовою огорожкою на чотирьох мідних стовпцях усе найвищого ґа- тунку. І запам'ятай, Томе: ні- якого каміння. Кидати в неї каміння заборонено. Гаразд, сер. Сонце, підвівшись у небі, пригріло дужче, і люди в черзі стали знімати з себе вбогий верхній одяг і засмальцьовані капелюхи. А чого ми всі тут стої- нарешті запитав Том. мо? Тільки щоб плюнути? Див- лячись на сонце й навіть не повернувши голови до Тома, Грігсбі відповів: Знаєш, Томе, на це є багато причин. Він маши нально сягнув рукою до давно обірваної кишені по неісну- ючі сигарети. Том бачив такі жести вже хтозна кілька ра- зів. Вся річ у ненависті, в ненависті до всього минуло- 20. Ти ж знаєш, Томе, як ми опинилися в такому станови- щі, коли міста наші руїни, дороги геть розбито бомбами, а добра половина полів світиться поночі від радіоактивнос- ті. Хіба не так?Так, сер, ваша правда. Сталося так, Томе, що люди ненавидять те минуле, яке залишило їм самі уламки та руїни. Така вже людська вдача. Може, це й нерозумно, але нічого не вдієш. Навряд чи лишилося що-небудь, чого б ми не нена- виділи, сказав Том. Атож. І особливо всю ту скажену зграю, що керу- вала нами в минулому. Тим-то ми й приходимо сюди на ці вівторкові фестивалі. Ми голодні, холодні, живемо в пече рах чи де там ще, не працюємо, не куримо, не п'ємо і має мо лише оці наші фестивалі. Томе, лише фестивалі! Том пригадав минулі фестивалі той, коли вони дерли й палили на площі книжки і всі дуже веселилися, і фести валь науки місяць тому, коли притягли на площу останній автомобіль. Кожен, кому пощастило в жеребкуванні, дістав дозвіл ударити по ньому один раз молотком...Ти питаєш, чи пам'ятаю я про це, Томе? Авжеж.Ще й як пам'ятаю! Мені випало розбити переднє скло. Ти чу- еш? Скло! Боже мій! Який чарівний був звук! Дзин!.. Том уявив собі, як те скло розсипалось на безліч дріб- несеньких блискучих скалочок. А Білл Хендерсон!.. Йому випало розбити двигун. О, він зробив це швидко і вправно! Тор-р-рох!.. Але най- краще було, коли знищили завод, який усе ще намагався виробляти літаки, згадував далі Грігебі. Боже, який то був чудовий вибух! А потім ми знайшли фабрику газет- ного паперу та військовий склад і разом висадили їх у по- вітря. Ти уявляєш собі, Томе? Уявляю, трохи подумавши, відказав Том. Наближався полудень. У гарячому повітрі плавали міазми зруйнованого міста, серед руїн плазувала всіляка погань. А чи повернеться все те коли-небудь, містере? Що? Цивілізація? Ніхто цього не бажає. І я перший. На якусь частку її я міг би погодитись, приєднав- ся до розмови ще один чоловік. Було в ній і дещо добре. Не забивайте собі голови дурницями! Грігсбі. Тепер це вже неможливо.Ой, а таки з'явиться колись який-небудь сміливий фантазер і все владнас, знову сказав той чоловік. Згадаєте мос слово. заперечив Грігебі. Ні, не буде цього, А я кажу, буде. Хтось із доброю душею, що зможе повернути нам невелику частку цивілізації ми могли жити в мирі... таку, щоб Найперше, що ви дістанете, буде війна. А може, цього разу буде інакше... Нарешті вони досягли центра площі, де було обгоро джене місце. Тим часом до міста в'їжджав вершник з якимсь папірцем у руці. Том, Грігебі та інші дивилися довкола широко роз- плющеними очима, посувалися вперед і, готуючись плюва ти, збирали в роті слину. Від хвилювання серце Тома луп ко калатало. Земля пекла босі ноги. Ось ми й прийшли, Томе. Плюй! Чотири поліцаї з жовтими нашивками на рукавах знаками їхньої влади над іншими стояли обабіч огорожі й пильнували, щоб ніхто не кинув камінь. Бачиш, сказав Грігсбі, кожен вважає, що він дістав свій шане. Ти розумієш. Томе? Ну, давай! Том стояв і дивився на картину. Плюй же, Томе! В Не барися, Томе, не затримуй інших! роті у Тома пересохло. Але ж вона прекрасна... поволі мовив Том. Ну, то я плюну за тебе! Грігебі плюнув, і слина зблиснула проти сонця. На кар тині жінка спокійно й таємниче усміхалася до Тома, а він дивився на неї, і його серце ще дужче калатало в грудях, а у вухах бриніла музика. Вона прекрасна... знову мовив він. Плюй же, поки поліція не... Увага! розляглося над площею. Черга замовкла. Щойно Тома лаяли за те, що він затримує інших, а те пер усі повернулися до вершника, що виїхав на площу.Ти питаєш, чи пам'ятаю я про це, Томе? Авжеж.Як вона називається, сер? тихо запитав Том. Картина? Здається, «Мона Ліза»... Так, Томе, «Мона Ліза». Оголошення! ухвалила площі вигукнув вершник. Адміністрація рішення сьогодні опівдні віддати картину на в руки тих, хто там буде, щоб вони мали змогу взя ти участь у її знищенні!.. Том не встиг і ойкнути, як навколо з
Этот текст описывает сцену с фестиваля, куда люди приходят, чтобы участвовать в уничтожении картины. Главный герой, Том, стоит в очереди и наблюдает за происходящим вокруг. Ему интересно, почему люди пришли сюда, и ему рассказывают, что это связано с ненавистью к прошлому и желанием уничтожить символы старого мира. В конце происходит анонс о том, что картина "Мона Лиза" будет уничтожена, и Том ощущает смешанные чувства, глядя на таинственную улыбающуюся женщину на картине. Творение показывает взгляд на человеческую натуру, жажду разрушения прошлого и создания нового. Текст заставляет задуматься о ценностях, о том, какие поступки приводят к разрушению и как люди интерпретируют историю.