Переказ тексту з використання речень з різними видами зв'язку :Культура України багата на розмаїття народних художніх промислів - так здавна називали домашні способи виробництва предметів, які були необхідні для щоденних потреб людей і для оздоблення оселі. Кожен з них є відображенням рис певного етнографічного регіону. Нині практично в кожній області України виробилися характерні народні художньо-технічні прийоми виготовлення таких речей. Ці прийоми формувалися під впливом природних умов території, властивостей місцевої сировини і передавалися з покоління в покоління. В Україні сьогодні відомо 16 різних видів народних художніх промислів. Від дідів до батьків, від батьків до дітей передавалися секрети майстерності, удосконалювалася техніка роботи з природними матеріалами. Кілька століть поспіль багато майстрів – вишивальниці, різьбярі, килимарниці, майстри по дереву, рогу й кістці, декоративного розпису, гончарі, ткачі, гутники, майстри лозоплетіння, ювеліри, ковалі, кушніри та багатьох інших професій – створювали речі, якими українці користувалися в побуті. Найкращі з них тепер називають творами народного мистецтва. Однією із найдавніших галузей було килимарство. Археологи й сьогодні знаходять рештки килимових виробів і ткацьких знарядь в античних містах та скіфських оселях. Вони відомі на всіх землях з часів Київської Русі. Про широку популярність ткацтва свідчать знахідки шиферних прясел, металевих або кістяних гребнів, мотовила. Тканини в домашніх умовах виготовляли здебільшого з льону, конопель та вовни. Майже в кожній хаті були прядка й ткацький верстат. Центрами українського килимарства вважають Поділля, Волинь, Полтавщини, Київщину, Чернігівщину. До сьогодні збереглася техніка килимарства та підготовка вовни для виготовлення килимів. Як колись, так і зараз спочатку миють овець у річковій воді, потім металевими ножицями обстригають вовну з тварин. Робили це навесні, коли вже минала загроза заморозків. Настрижену вовну промивали, сушили й сортували, а потім били й вичісували на дерев’яних гребнях («драглах»), м’яку вовну пряли з кружеля веретеном. Потім снували та ткали. Грубе сукно били руками в ступах, ногами в ночвах або у ступах дерев’яними молотками. Зіткане сукно фарбували та наносили на нього візерунки так само, як і на полотно. Усі барвники були рослинного й тваринного походження (березова та вільхова кора давали жовтий колір, сік дроку – зелений, сік материнки та личинки метелика з-під коріння суниць – червоний). Виробництво заліза методом гарячого кування було відоме на землях сучасної України задовго до нашої ери. Це визначилося наявністю покладів залізняка та руд на Закарпатті, Буковині, Поліссі, Наддніпрянщині. Болотна руда легко піддавалася обробці. Її перетворювали на залізну масу при температурі 800 0 С. Вона називалася криця. Примітивні копальні з видобутку руди знайдено на Донбасі, Поліссі , в інших місцевостях. Спосіб добування залишався незмінним до 18 століття, і тому його можна детально описати. Руду добували в болотних рудах, яких було багато в долинах річок, особливо на Подніпров’ї. Потім її промивали в кошиках із лози, просушували, подрібнювали, випалювали спочатку на повітрі, а потім – у сиродутному горні. Знайдено в давньоруських поселеннях залишки таких печей. Способи обробки металу були однаковими або дуже подібними всіх давньоукраїнських землях. Руські землі були багатими на вироби із заліза та сталі: знаряддя праці, кінська збруя, зброя, предмети домашнього вжитку, прикраси, елементи одягу. З найдавніших часів до сьогодення дійшли дерев’яні вироби, знайдені на теренах теперішньої України: посуд, знаряддя праці, човни тощо. Із заготовки, виструганої ножем чи вирубаної сокирою, випалювали ті частини, які не можна було видалити іншим способом. Пізніше розвинулися досконалі техніки із використанням багатьох інструментів. Художня різьба по дереву була відома ще з часів Київської Русі. Дуже мало дійшло до нашого часу виробів з дерева, оскільки дерево не завжди зберігається в землі. Проте відомо, що з І ст. н.е. дерево використовували давні майстри в будівництві палаців і фортець, міст та сіл. Ажурно плетені господарські вироби виготовлялись в добу Київської Русі та в наступні століття. Одним із доказів цього є часте застосування плетінчастих візерунків в оздобленні рукописних книг та в ювелірній справі. З XV ст. в Україні виплітали солом'яні брилі — літній головний убір для чоловіків. У Карпатах і на Поліссі сировиною для плетіння було коріння сосни, гілки ліщини, луб тощо. Найбільше осередків плетіння налічувалося в Київській, Чернігівській, Полтавській, Подільській та Волинській губерніях, а також у Галичині. Тут виготовляли з лози густоплетені й ажурні кошики циліндричної, овальної і півсферичної форм для транспортування продуктів збиральництва та ін. Сучасні майстри продовжують традиції давніх ремесел у своїх виробах.